📚🇺🇦🕯Таємний Український Університет — Батько УКУ
📚🇺🇦🕯Таємний Український Університет — Батько УКУ
📯 ЕКСКЛЮЗИВ для ©ХОРУГВA
Користайте 👉🏻 #НесемоХоругви
............................................................................Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 році Львів став епіцентром боротьби між українським та польським світами. Українці проголосили Західноукраїнську Народну Республіку, але після поразки в листопадових боях Галичину окупувала Польща. Зі встановленням польської влади почалася системна політика знищення всього українського: закриття українських кафедр у Львівському університеті, заборона навчання українською мовою, звільнення викладачів-українців. 14 серпня 1919 року польська влада закрила всі українські кафедри у Львівському університеті та заборонила навчання в ньому осіб, які не служили у польському війську і не були польськими громадянами.
У відповідь на ці репресії українські студенти та науковці вирішили створити власний університет, навіть якщо для цього доведеться діяти підпільно. 20 вересня 1919 року Наукове товариство ім. Тараса Шевченка оголосило про відкриття університетських курсів на 1919–1920 навчальний рік. Навчання планувалося на трьох факультетах: філософському, правничому, технологічному. Але вже 27 вересня польська поліція заборонила ці курси.
Незважаючи на заборони, українські інтелектуали продовжували боротьбу за право на освіту рідною мовою. Ця боротьба стала символом національної гідності та спротиву колоніальній політиці польської влади.
Без підтримки Церкви ТУУ просто не міг би існувати. Митрополит Андрей Шептицький, не лише духовний лідер українців Галичини, а й стратег національної освіти, став його моральним і матеріальним опікуном. Він організовував таємне фінансування курсів, забезпечував книжками і лабораторним обладнанням, а через мережу парафій та монастирів створював безпечні простори для лекцій. Шептицький активно захищав студентів і викладачів від поліційного нагляду, особисто втручався під час обшуків і арештів, використовуючи свій авторитет, щоб уникнути найсуворіших репресій.
Греко-католицька Церква у ті роки була не просто релігійною інституцією — вона стала «державою без держави», яка підтримувала українську науку і культуру, університетом без стін, що діяв у квартирах, церквах і бібліотеках, армією без зброї, яка захищала ідеї та інтелектуалів. Саме вона формувала ядро української еліти, плекала національну пам’ять, культуру і духовність у часи, коли польська влада проводила політику системної полонізації, забороняла українське слово й переслідувала кожного, хто прагнув зберегти націю.
У цьому контексті ТУУ став не лише освітнім проектом, а символом стійкості, де віра і наука йшли рука об руку, а Церква діяла як опора нації, яка не дозволяла українській ідентичності зникнути під тиском окупанта.
Таємний український університет (ТУУ) існував з 1921 по 1925 рік. Він мав чотири факультети: філософський, правничий, медичний і технічний. Викладали найкращі українські розуми: Іван Крип’якевич — історик і майбутній академік, Василь Щурат — літературознавець, Богдан Барвінський, Іларіон Свєнціцький, Олена Степанівна, Софія Парфанович — піонери української науки. Студенти збиралися у квартирах, у церквах, у бібліотеках — викладали під псалми й шепіт Літургії. Кожна лекція була актом віри, кожен іспит — актом мужності. Польська поліція проводила облави, арешти, конфіскації. Але університет жив — бо в серцях його учасників жила ідея християнської освіти як форми спротиву безбожним імперіям.
Таємний український університет (ТУУ) проіснував у Львові з 1921 по 1925 рік, ставши першим справді національним вишем, що функціонував у підпіллі. Він мав чотири факультети: філософський, правничий, медичний і технічний, кожен із яких став осередком інтелектуальної мужності й національної свідомості.
на філософський факультет — 235;
на юридичний — 608;
медицини — 185
Викладали найяскравіші українські розуми свого часу: Іван Крип’якевич — історик, який пізніше став академіком і автором фундаментальних праць з історії Галичини; Василь Щурат — літературознавець, що вивчав українську літературну традицію; Богдан Барвінський, Іларіон Свєнціцький, Олена Степанівна та Софія Парфанович — піонери науки, які не лише навчали, а й формували еліту майбутньої нації.
Студенти збиралися у квартирах, приватних бібліотеках, у церквах та монастирях. Лекції проходили під псалми та шепіт Літургії, а кожен конспект, кожен іспит був актом віри і мужності. У ті часи польська поліція проводила облави, арешти і конфіскації, намагаючись придушити українську освіту, однак дух університету був непереможний. Тут навчання стало формою спротиву, а християнська освіта — щитом проти безбожних деспотій, що намагалися витіснити українську культуру зі Львова.
ТУУ не був просто навчальним закладом — це був центр національної ідеї, де віра, знання і патріотизм творили нерозривний союз, який згодом дав плодючий корінь для відродження Українського католицького університету.
Університет проіснував до 1925 року, коли польська влада остаточно придушила його діяльність: відбувалися облави, конфіскації лекційних матеріалів, арешти викладачів і студентів. Проте насіння вже було посіяне, і вплив ТУУ виявився значно глибшим, ніж могла уявити окупаційна адміністрація. Його випускники стали провідниками українського підпілля: вони очолювали освітні та культурні осередки, працювали в гімназіях, ставали офіцерами Української Галицької Армії, брали участь у підпільних літературних і наукових гуртках, а під час радянської окупації — навіть ризикували життям як підпільні семінаристи та викладачі.
ТУУ був не просто навчальним закладом — це була школа виживання нації, де освіта поєднувалася з християнським вихованням і національним патріотизмом. Його місія виходила за межі знання: університет формував моральну стійкість, духовну витривалість і національну гідність, зберігаючи душу української нації у часи духовного полону та безправ’я. Кожна лекція, кожен іспит і навіть саме існування ТУУ стали актом спротиву колоніальній політиці і доказом, що нація може вижити завдяки вірі, знанню та самопожертві.
Через сім десятиліть після того, як падіння радянської імперії звільнило українську землю від тоталітарного контролю, ідея ТУУ воскресла у новому, відкритому форматі — Український католицький університет (УКУ) став її прямим спадкоємцем. Як і Таємний український університет, він народився не за наказом державних інституцій, а з молитви, жертовної праці та духовного бачення Церкви. Його засновник, владика Борис Ґудзяк, продовжив справу митрополита Андрея Шептицького, створивши університет, який не лише навчає, а виховує у християнському патріотизмі, любові до істини, свободи, служінні ближньому та відповідальності перед Богом і народом.
УКУ — це не просто «католицька альтернатива» державним університетам, а безпосереднє продовження традиції ТУУ, де віра, наука і національна гідність поєднуються в нерозривний союз. Тут формуються лідери, здатні захищати культуру, мову та духовні цінності нації, залишаючись вірними християнським ідеалам навіть у найскладніші часи.
Таємний український університет був не лише навчальним закладом, він став символом спротиву, духовної сили і національної гідності. Його спадок живе у сучасному УКУ, нагадуючи нам, що освіта, віра та національна ідентичність здатні вистояти навіть перед тиском імперій, служити щитом для душі нації та надихати покоління боротися за свободу, гідність і істину.
Коментарі
Дописати коментар