🗡🎬🚩Козацький Вертеп у стилі кіно | Пропала грамота, Реж. Бориса Грінченка
🎬🚩Козацький Вертеп у стилі кіно | Пропала грамота, Реж. Бориса Грінченка
📯 ЕКСКЛЮЗИВ для ©ХОРУГВA
✍️ Микита А. Боженко
Користайте 👉🏻 #НесемоХоругви
............................................................................
Український вертеп — це не проста вистава. Це маленький всесвіт, де народ завжди вмів сміятися навіть перед лицем найстрашнішого. Тут добро змагається зі злом, але робить це з піснею, жартом і танцем. У цьому театрі немає відстані між небом і землею: ангели сходять до людей, а простий парубок може кинути виклик самому дияволові.
Фільм Бориса Івченка «Пропала грамота» став саме таким кіноверепом — не історією на екрані, а вибухом народної уяви. Це кінематографічне дійство, в якому кожен кадр дихає ярмарковим сміхом, чарівною таємницею й героїчною відвагою. Тут козацька шабля сяє не лише в бою, а й у танці; тут чорт і відьма стають героями великого театру життя, а тютюн, пісня й жарт перетворюються на символи свободи духу.
Цей фільм — не просто жанровий експеримент, це справжня синтеза: казка і балаган, сміх і трагедія, хоругва і маскарад. Він працює так, як працював вертеп у селах: не просто розважав, а будив серце, змушував відчувати, що світ набагато ширший і глибший, ніж звичний щоденний клопіт.
Мар’яна Янкевич слушно назвала його «вертепом у світі кіно». Але точніше буде сказати: це кінематографічна стихія, яка вивільнила всю палітру українського духу — від веселого жарту до героїчного подвигу. І саме тому ця стрічка не старіє: бо в ній закладено енергію народного сміху й величну силу народного серця.
Сюжет «Пропалої грамоти» розгортається за класичною схемою мандрівного епосу, яку сьогодні назвали б «road movie». Козак Василь отримує завдання — доставити гетьманську грамоту до цариці. Але дорога для нього виявляється значно більшою, ніж звичайна місія: це подорож крізь світи — від рідної Диканьки до пекельних безодень і знову назад. Так фільм вплітає народні казкові мотиви в структуру «подорожі героя», відомої ще з античних міфів і середньовічних епосів.
Тут ми бачимо не лише зовнішні пригоди, а й внутрішнє випробування: герой проходить крізь спокуси, зустрічає демонів, долає страх і, зрештою, повертається додому вже іншим — зміцненим у вірі та силі. У цьому сюжеті легко впізнати універсальний архетип, який лежить в основі багатьох культур: від «Одіссеї» Гомера до лицарських романів доби хрестових походів.
Кінематографічно Івченко створює український варіант великого пригодницького полотна, що перегукується з традиціями світового кіно. Не випадково пізніше критики порівнювали фільм з голлівудськими сагами, як то "Зоряні Війни" реж. Джорджа Лукаса — адже в ньому є все: героїчна пара мандрівників, драматичні дуелі, сцени випробувань і навіть постать «перевертня» — чорта Куця, який у фіналі стає союзником добра. Але якщо в американському кінематографі подорож часто стає метафорою боротьби зі «зовнішньою імперією», то в українському випадку це ще й спосіб самопізнання: дорога козаків перетворюється на шлях від ярмаркової комедії до космічної драми і знову до дому, де зберігається жива душа народу.
Таким чином, «Пропала грамота» — це не лише яскрава фольклорна казка, а й фільм-міф, де український герой проходить універсальний шлях мандрівника, з’єднуючи в собі і сміх, і подвиг, і сакральний вимір.
Не випадково стрічку «Пропала грамота» відразу поклали «на полицю» на понад десять років. Для радянської цензури фільм був занадто «українським» — занадто живим і правдивим у відтворенні національної культури та козацького характеру. Козаки на екрані постають не просто персонажами, а втіленням свободи та гідності: вони не слухняні піддані, не малі механізми імперської машини, а особистості, що мислять і діють самостійно, керуючись власним кодексом честі.
Карикатурність цариці та її маріонеткова поведінка в сюжеті — це не випадковість і не дитячий гумор. Це режисерська стратегія: через гротеск показати, що влада може бути абсурдною, а її норми й накази — чужими для народу. Водночас сміливий сюжет із ляпасом іконічній постаті стає символом того, що герой, український козак, володіє правом чинити опір, навіть якщо його методи здаються неординарними. Кінематограф тут стає простором для морального уроку: сила і мужність не завжди в шаблі, а іноді — в сміливому жесті та здатності відстояти справедливість.
Цей фільм не просто сатирично висміює чужу владу — він створює власну естетику української свободи. Кожен кадр дихає народною фантазією: дуелі, пригоди, магія і гумор переплітаються так, що історичний контекст і фольклорна мудрість стають невід’ємною частиною кінематографічної поеми. І саме тому стрічка викликала занепокоєння у цензурних органів: вони відчули силу українського духу, який тут проявлявся не у деклараціях, а у живій, яскравій, непідкупній формі.
«Пропала грамота» стала втіленням того, що справжнє українське кіно може бути водночас розважальним, героїчним і морально потужним — воно дає свободу герою, свободу народу і свободу глядачеві думати самостійно.
Фільм живе не лише сюжетом, а й музикою, яка тут стає самостійним персонажем. Іван Миколайчук, виконуючи головну роль і водночас куруючи музичну палітру стрічки, створив унікальний синтез кіно та народної традиції. Пісні — «Чорна рілля ізорана», «Розпрягайте, хлопці, коні», «Козацький марш» — не просто саундтрек, а своєрідний кістяк колективної пам’яті, музичний код української історії та культури. Кожен мотив нагадує про силу громади, про пісню, що супроводжувала козака в походах, про веселі забави й пригоди селянського життя.
Зйомки фільму самі по собі стали частиною цієї живої стихії. Тріо «Золоті ключі» — Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук, Валентина Ковальська — співало не лише для камери, а для себе й для всього знімального майданчика. Історії, як вони закопували сало біля березнику, яке врешті з’їв пес і «прорізався співом», нагадують, що кінематограф тут народжується в органічній взаємодії людей, природи й випадковостей. У цих епізодах — справжній козацький гумор, який ніколи не можна передати лише сценарієм чи текстом; він народжується у живій, щирій роботі, у моменті, коли актори, музиканти і технічна група стають однією командою, однією великою казкою.
Музика в «Пропалій грамоті» — це голос народу, що звучить крізь століття. Вона оживляє сюжет, підкреслює напружені моменти і водночас додає легкості й іронії. Кожен акорд, кожна народна пісня стають не просто прикрасою, а активним учасником дії: вони визначають ритм пригод, підсилюють характери героїв і роблять фільм живим, справжнім і надзвичайно українським.
Сценарій Івана Драча — це справжній синтез культурних шарів і традицій. Від Гоголя лишився лише каркас, але все інше насичене джерелами різних епох: від сатиричних оповідань Олекси Стороженка до психологічних етюдів Григорія Квітки-Основ’яненка, від драматичних сцен Марка Кропивницького до живого фольклору й козацьких легенд. Тут сплітаються сюжетні лінії, герої, музика й гумор у єдину тканину, що перетворює історичну пригоду на величну кінематографічну поему.
Результат Драча — не просто «екранізація»; це новий культурний міф, українська «козацька опера» на екрані. Кожен кадр відлунює народними мотивами, кожна сцена наповнена енергією давньої традиції, а герої постають живими, багатошаровими й універсальними. Сюжетні перипетії, дуелі, пригоди, зустрічі з нечистю і магією — усе це не хаотичний набір епізодів, а органічна історія, де козацька відвага й народна мудрість стають наріжними каменями на шляху героя.
Саме тому «Пропала грамота» сприймається як народний вертеп, але в стилі пригодницького кіно: тут є і сміх, і магія, і героїка, і мораль, і музика, що живе власним життям. Це кіно, де традиція оживає на екрані, а історія народу перетворюється на захопливу, універсальну і вічно актуальну епопею.
Окрім пригодницької та народної естетики, «Пропала грамота» глибоко просякнута християнськими та традиційними символами. Вся подорож Василя стає не просто випробуванням мужності, а своєрідним духовним шляхом: благословення батька, зачарований тютюн, благородні вчинки на шляху — усе це відлунює стародавніми моральними кодексами. Дорога героя — це не лише фізичне пересування від Диканьки до Петербурга, а моральний і духовний шлях, де козаки проявляють терпіння, відвагу та милосердя, а зло уособлене в чорті та відьмах.
Мотиви покаяння, очищення і перемоги добра над злом переплітаються з народною символікою: пісні, танці та гумор стають не лише художніми засобами, а формами духовного уроку. Кожна сцена демонструє, що справжня сила народу полягає в єдності, віруванні у Бога та шануванні традицій. Через ці християнські та культурні коди фільм виходить за межі простої казки чи пригодницького кіно, перетворюючись на національну оповідь про людську гідність, духовну стійкість і народну мудрість.
«Пропала грамота» займає 12-ту позицію в списку 100 найкращих українських фільмів — і це не просто рейтинг, а знак того, що українське кіно здатне створювати власні епічні світи, не поступаючись жодній світовій кінематографічній традиції. Тут немає космічних кораблів і спецефектів Голлівуду, але є козацькі коні, що мчать степом, шаблі, які блищать у сонячному промінні, і хитромудрий чорт Куць, що стає символом народного гумору й народної мудрості. Все це поєднано з тією ж міфологічною глибиною й тією ж епічною напругою, що тримають глядача на межі між сміхом і захопленням.
Фільм Івченка не лише розважає, він створює власний український космос: світ, де козаки — не просто герої минулого, а архетипи свободи й гідності, де магія, пісня та народний гумор переплітаються з історичними реаліями, а кожна пригода стає уроком мужності та винахідливості. Тут навіть прості деталі — зачарований тютюн, пісні у виконанні тріо «Золоті ключі», корчма чи переправа через річку — перетворюються на символи національної стійкості та творчої фантазії.
Сьогодні, коли Україна знову бореться за власну гідність і свободу, цей фільм звучить особливо актуально. Він нагадує: український народ уміє сміятися над злом, навіть коли воно приходить у короні чи в масці диявола, і при цьому зберігати незламну віру в свою історію, традиції та здатність до героїчних вчинків. «Пропала грамота» — не просто кіно, а живий національний міф, що продовжує надихати покоління на відвагу та творчість.
Коментарі
Дописати коментар