ОТЕЦЬ ЗЕНЬКІВСЬКИЙ | Міністр віросповідань Другого Гетьманату, ревний поборник перекладу Святого Письма Укрвїнською мовою.

ОТЕЦЬ ЗЕНЬКІВСЬКИЙ | Міністр віросповідань Другого Гетьманату, ревний поборник перекладу Святого Письма Укрвїнською мовою

............................................................................

............................................................................

Василь Васильович Зеньківський народився 4 (16) липня 1881 року в Проскурові (нині Хмельницький) у родині священника. Змалку він увібрав у себе атмосферу духовності, любові до книжності й пошани до української землі. Поділля, на межі степу й стародавніх культур, формувало в ньому відчуття історичної глибини та місії України.

Зеньківський навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, де був учнем відомого психолога Георгія Челпанова. Вже в молоді роки він проявив талант до глибоких філософських роздумів і педагогічних ідей.

З 1910 року почав викладати курс загальної психології у Київському університеті. Його лекції відзначалися новаторським підходом: він поєднував експериментальні дані психології з релігійно-філософськими ідеями. Зеньківський наголошував на важливості емоційного й духовного світу людини. Він відновив діяльність психологічної лабораторії, яка після від’їзду Челпанова занепала, та виховував молодих науковців.

У 1914 році захистив магістерську дисертацію «Проблема психічної причинності», де підкреслив відмінність духовного світу людини від механістичного матеріалізму.

Громадська та церковна діяльність у Києві

Паралельно зі своєю викладацькою роботою Василь Зеньківський став організатором релігійно-філософського руху у Києві. У 1908 році він очолив Київське товариство з вивчення релігії та філософії, де активно обговорювалися проблеми духовного відродження, освіти та ролі християнства в культурі.

Його діяльність поєднувала науковість із церковною відданістю. Він бачив Україну не лише як частину православної традиції, а як духовно самостійну спільноту, що повинна мати свій шлях.

Після проголошення незалежності Української Держави гетьманом Павлом Скоропадським у 1918 році, Зеньківського запросили на посаду міністра віросповідань. Це була одна з ключових позицій у державі, адже йшлося про духовне і культурне майбутнє нації.

На цій посаді він порушував питання українізації богослужіння — перекладу Біблії та молитовних книг українською мовою.

 Це був принциповий крок: віра і слово Боже мали звучати рідною мовою українців.

Хоча уряд Скоропадського проіснував недовго, діяльність Зеньківського закарбувалася як спроба закласти фундамент для соборної духовної України, де Церква і наука працюють задля народу.

Поразка української державності змусила Зеньківського покинути батьківщину. У 1919 році він виїхав спершу до Югославії, де викладав у Белградському університеті. Потім певний час перебував у США (1926–1927), де вивчав проблеми релігійної освіти.

З 1927 року остаточно осів у Парижі, Після еміграції до Франції Зеньківський став одним із ключових організаторів духовного та інтелектуального життя української та ширшої православної громади. Викладач, декан і духовний провідник Свято-Сергіївського богословського інституту в Парижі, він виховав цілу плеяду мислителів і пастирів, які згодом несли віру по Європі й Америці.

Він заснував релігійно-педагогічний центр для праці з молоддю, очолював парафіяльні структури, пройшов через тюремні страждання під час війни — але з усіх випробувань виходив ще сильнішим.

 Його рукоположення в священицький сан у 1942 році стало переломним моментом: відтоді Зеньківський не тільки вчив і писав, а й безпосередньо служив Божому народові.

У 1946 році, коли після смерті митрополита Євлогія відбулося розділення між «промосковською» та «проконстантинопольською» групами, Зеньківський обрав юрисдикцію Константинополя — тим самим захистивши незалежність українських і західноєвропейських парафій від тиску Москви.Це був не просто церковний вибір — це був вибір духовної свободи, вибір на користь самостійності української Церкви в європейській діаспорі.

Видатний мислитель і захисник української культури

Основний його філософський труд — «Історія російської філософії» — по суті є історією духовних пошуків східноєвропейського світу, де голос українців не був заглушений, а навпаки — поставлений у ширший європейський контекст. Його розвідки про Достоєвського увійшли до «золотого фонду» світового достоєвствознавства, але водночас він наголошував: національна філософія неможлива без власного духовного досвіду. І тут він бачив Україну як джерело живої віри, внутрішньої свободи і творчого потенціалу.

Спадок

Своєю працею, служінням і прикладом Зеньківський довів: навіть далеко від рідного Поділля можна бути речником українського духу. Його могила у Сент-Женев’єв-де-Буа — це символ присутності України в серці Європи.

Сьогодні, коли український народ знову виборює свободу і соборність, постать о. Василя Зеньківського звучить особливо пророче. Це був чоловік, який не боявся йти проти течії, ставати на захист правди і зберігати українську душу в найтемніші часи.